Сторінка:Конан Дойль. Пес Баскервілів (б.р.).djvu/130

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


камені над шляхом. Обличчя її почервоніло від швидкої ходи, і вона держалась рукою за серце.

— Я цілу дорогу бігла, щоб перехопити вас, Дре Ватсоне, — сказала вона. — Не мала часу навіть узяти капелюха на голову. Я не можу довго лишатись, бо брат завважить, що мене немає. Я хотіла тільки вам сказати, що як мені шкода, що я так по-дурному помилилась, думаючи, що ви льорд Генрі. Будь ласка, забудьте слова, які я казала, вони для вас не мають жадної ваги.

— Але я не можу їх забути, — відповів я. — Я приятель льорда Генрі, й його життя й добробут мене дуже близько обходять. Скажіть мені, через що ви так хотіли, щоб льорд Генрі вернувся до Льондону?

— То були жіночі химери, Дре Ватсоне. Коли ви мене близче пізна́єте, побачите, що я не все можу пояснити, що кажу або роблю.

— Ні, ні, ваш голос і досі чується в мене в вухах, і я пам'ятаю вираз ваших очей. Прошу вас, будьте щирі зі мною, бо відколи я тут, я свідомий ріжних небезпек і тіней навкруги. Скажіть мені, що ви мали на

9 Конан Дойль

129