він. — Кілька раз уже я чув кроки на коридорі саме в ту пору, коли ви кажете.
— Може, він що-ночі ходить до того самого вікна? — сказав я.
— Може бути. Якщо так, то ми простежимо його й побачимо, що він там робить. Як гадаєте, що ваш приятель Гольмс зробив би в такому випадку?
— Я думаю, він зробив би те, що ви пропонуєте: стежив би за Барімором і дивився б, що той робить.
— Так ми і зробимо удвох.
— Але ж він нас почує.
— Він трохи глухий, та як не як, а треба рискувати. Будемо сидіти сьогодня вночі в мене в кімнаті і почекаєм, поки він пройде.
Льорд Генрі потирав собі руки від задоволення: ясно було, що він радів цій пригоді, яка мала внести розвагу в його одноманітне життя.
Льорд Генрі порозумівся з архитектом, що готував пляни для льорда Чарльза і також із підприємцем із Льондону; з Плімуту мають приїхати малярі та инші робітники, так що швидко можемо сподіватись великих перемін тут. Ясно, що в нього великі
10 Конан Дойль
145
