Степльтон повернувся, кивнув до сестри, котра, глянувши нерішуче на льорда Генрі, пішла за братом. Природник, видко, робив докори й сестрі, коли міркувати по його гнівних жестах. Льорд Баскервіль постояв хвилину, дивлячись їм услід, а потім помалу вернувся тою самою стежкою, якою прийшов, спустивши голову, сумний і пригнічений.
Що це все значило, я не міг зрозуміти, але почував себе дуже ніяково, що був свідком цеї інтимної сцени, без відома нашого приятеля. Я збіг із горба й догнав льорда Генрі на стежці. Він був іще червоний від гніву, а брови були нахмурені, як у людини, що не знала, що його думати і що робити.
— О, Ватсон! А ви звідки взялися? — спитав він. — Невже ви все-таки пішли слідком за мною?
Я йому все пояснив: як мені здалось неможливим лишатись дома, як я пішов слідком і як я бачив усе, що сталось. На хвилину він спалахнув, але моя одвертість утихомирила його серце, і, нарешті, вій гірко засміявся.
— Здається, ціла околиця була на степу,
150
