Перейти до вмісту

Сторінка:Конан Дойль. Пес Баскервілів (б.р.).djvu/153

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

лася вийти назустріч мені, але хоч і вийшла, не хотіла і слухати про любов, а ввесь час верталась до того, що це місце небезпечне для мене, що вона ніколи не буде щаслива, поки я не виїду звідси. Я відповів, що відколи я зустрів її, то не маю наміру їхати звідси, хиба, що вона захоче поїхати зі мною, що я прошу її бути моєю жінкою, але заки ще вона мала час відповісти мені, налетів, мов скажений, її брат. Він був аж білий від злости, очі горіли, як у божевільного. Як я, мовляв, смів чіплятись до дами? Як я смів упадати коло неї, коли вона мене зносити не може? Чи я думав, що коли я льорд, то мені все можна? Як би він не брат її, я б знав, як йому відповісти. А так я йому сказав, що в моїх намірах не було нічого, чого б я мав стидатись, що я міркував собі, що вона зробить мені честь і вийде за мене заміж. Коли ж він мені відповідав усе те саме, що й перше, то я також розпалився й відповідав йому, може, занадто різько, а то через те, особливо, що вона тут стояла. Тим і покінчилось, що вони обоє пішли, як ви бачили, а я так і лишився, не знаючи, що думати. Скажіть

152