мені, Ватсоне, що це все має значити, — я не знаю, як я вам буду вдячний.
Я спробував так або сяк пояснити, але, дійсно, я сам нічого не міг зрозуміти. Становище льорда Баскервіля, його маєток, літа, зверхій вигляд, вдача, все було за нього, і я нічого не знав проти, крім того темного фатума, яке висіло над його родом. І щоб його сватання так різько відкинуто, навіть не питаючись самої дівчини, і, особливо, що сама дівчина згоджувалась на це без жадного протесту, — все це було дуже дивне. Тимчасом усі наші здогадки розяснив сам Степльтон, який прийшов пополудні, попрохати вибачення за своє поведення вранці, на степу. Він мав довгу розмову з льордом Генрі на самоті, в результаті якої всі непорозуміння вияснилися і відносини полагодились, на знак чого ми мали обідати в них найблизчу п'ятницю.
— Тепер я б не сказав, що він божевільний, — сказав льорд Генрі; — правда, я не можу забути виразу його очей, як він кинувся на мене сьогодня вранці, але мушу признати, що трудно дати кращі пояснення, ніж він мені дав.
153
