Перейти до вмісту

Сторінка:Конан Дойль. Пес Баскервілів (б.р.).djvu/159

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Добре, пане. Коли треба, то я заберусь.

— Як вам не сором! Більше, як сто літ ваші прадіди жили з моїми під оцим самим дахом, а ви тепер устряли в якусь темну змову проти мене.

— Ні, ні, пане, ні, не проти вас!

Це був жіночий голос, і жінка Барімора, бліда і ще більш перелякана, як її чоловік, станула на порозі кімнати.

— Тепер мусимо забіратись звідси, жінко, — сказав клюшник. — Можемо складати манатки. От до чого довело.

— Це я тебе до цього довела, Джоне! Це я все наробила, льорде Генрі, все я. Він тільки для мене це робив, бо я просила його.

— Кажіть, що таке! Що це значить?

— Мій нещасний брат умірає з голоду на степу. Ми не можемо допустити, щоб він загинув коло самих наших дверей. Світлом ми подаємо сиґнал, а він відповідає, куди саме винести йому їжу.

— То ваш брат той…

— Утікач-каторжник Сельден, пане, злочинець…

 

158