Обидва ми, льорд Генрі і я, скочили на ноги.
— Ви знаєте, як він умер?
— Ні, пане, того я не знаю.
— Що ж тоді?
— Я знаю, чого він вийшов у ту ніч до хвірточки. Він вийшов на побачення з якоюсь жінкою.
— На побачення з жінкою? Він?
— Так, пане.
— Хто ж вона така, та жінка?
— Я не знаю, як вона зветься, але можу дати перші букви: її ініціяли Л. Л.
— Як ви довідались про це?
— Бачите, льорде Генрі, в день смерти ваш дядько дістав уранці лист. Звичайно він діставав багато листів, бо всі знали його добре серце і звертались до нього за ріжними допомогами. Але того ранку трапилось так, що прийшов тільки один лист, так що я звернув на нього більш уваги. Адреса була написана жіночою рукою, і штемпель був із Кумб Трасей.
— Ну?
— Я більше ніколи про те й не думав, і не згадав би, як би не моя жінка. Вона,
176
