він міг тримати пса и коло своєї хати, але то завжди був риск, і тільки в останній день, який він уважав кінцем усіх своїх зусиль, він зважився це зробити. Осьде у бляшанці те фосфорове мастило, яким він мастив уночі пса. Думка ця без сумніву впала йому з фамілійного переказу про пекельного пса. Він тим хотів перелякати льорда Чарльза на смерть. Не дивно, що нещасний каторжник біг і кричав несвоїм голосом, таксамо, як і льорд Генрі кричав, і кожен із нас зробив би, те саме, як би вгледів таке страхіття поночі на степу. Це була хитра вигадка, бо мало того, що він цим міг загнати на смерть свою жертву! Хто з мужиків міг насмілитись довідуватись про це страшне створіння, вздрівши його на степу? Я вам ще в Льондоні казав, Ватсоне, і тепер кажу, що ніколи ще досі нам не пощастило звалити такого небезпечного звіря, як цей, що лежить там на дні, — і він показав рукою на болото, що простяглось, скільки видко було, і зливалося з рудими горбами на степу.
265
