Сторінка:Конан Дойль. Пес Баскервілів (б.р.).djvu/265

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

чили, хоч і як дивились. Коли вірити тому, що казала земля на острові, то Степльтон ніколи не ступив ногою на твердий ґрунт, до якого він тікав у тумані минулої ночі. Десь на дні великого Ґремпенського болота, у гнилому, чорному багні, яке засмоктало його, знайшов свою могилу цей жорстокий чоловік. На острові ми знайшли багато слідів його попереднього перебування, тут проживав і його пес. Там була покинена й занедбана шахта, коло якої стояло кілька зруйнованих хаток, де колись жили шахтярі. В одній із них був прикований ланцюг, а коло нього навкруги багато обгризених кісток, отут певне він ховав свого союзника. Недалеко лежав кістяк невеличкої собачки ще з клаптями рудої шерсти.

— Ця собака, — сказав Гольмс, — то, даю слово, кудлатенький песик Мортімера. Бідний доктор, він уже його ніколи не побачить. Отже, здається, в цьому місці немає більш таємниці, якої б ми вже не вгадали. Він міг сховати свого пса, але не міг зацитькати його голосу, і звідси розтиналось те завивання, яке неприємно було чути навіть серед білого дня. Як що до чого, то

264