суперниця, Льора Ляйонс. Тут уся любов її повернулась у ненависть, і Степльтон зрозумів, що вона зрадить його. Отже він прив'язав і замкнув її в тій надії, що, коли ціла околиця припише смерть льорда Генрі прокляттю, яке повисає над його родом, то він переконає жінку, щоб вона помирилася з дійсностію й мовчала про те, що знала. Тільки, гадаю, він тут помилявся: навіть, як би нас тут не було, доля його була рішена, бо жінка еспанської крови не подарує так легко зради. А тепер, мій любий Ватсоне, я, здається, не поминув нічого, і вам тепер усе ясно?
— Все ясно, лишається лиш одна трудність: як би Степльтон дістав спадщину, як би він міг пояснити, що він спадщинник, жив під чужим ім'ям так близько коло маєтку? Як би він міг заявити претензії на спадщину, не викликаючи тим підозріння?
— Це дуже велика трудність, і я боюсь, що ви занадто багато вимагаєте від мене, жадаючи, щоб я вам відповів. Минуле й сучасне входить у обсяг моїх дослідів, але, що людина може зробити в будучому — тяжко відповісти. Пані Степльтон чула від ньо-
278
