Ми рано поснідали, і Гольмс, іще в халаті, почав дожидати обіцяних провідин. Наші клієнти були дуже точні, бо ледви продзвонила десята година, як уже ввійшов Др. Мортімер, а за ним, молодий льорд. Він був невеликий, жвавий, чорнявий пан, років коло трицять, з чорними очима, густими чорними бровами, міцно збудований, зі сильним воївничим обличчям. Одягнений був у костюм з рудого товстого сукна, мав вигляд людини, що більшість свого часу була надворі, під сонцем і вітром, але в погляді його спокійних очей і в урівноваженім і впевненім поводженню було щось, що зраджувало джентльмена.
— Ось льорд Генрі Баскервіль, — сказав Др. Мортімер.
— Та він, він сам, — сказав льорд, — і дивна річ, містер Гольмс, як би мій приятель Др. Мортімер не запропонував мені оце зайти до вас, то я сам був би прийшов. Я знаю, що ви розгадуєте загадки, а мені сьогодні
50
