Фірман почухав потилицю.
— Та воно не так легко сказати, який він був собою. На вигляд я б йому дав років сорок, середнього зросту, може, трохи нижчий за вас, одягнений був по панськи, мав чорну бороду, рівно підстрижену. З лиця блідий. Більше, здається, нічого не примітив.
— Очі які на колір?
— Цього не можу сказати.
— Нічого більш не пам'ятаєте?
— Ні, нічого.
— Осьде ваших десять шілінґів, а ще десять дістанете, як ще що довідаєтесь і прийдете сказати. Бувайте здорові!
— На добраніч, пане, і дякую.
Візник подався собі, ледве здержуючи сміх задоволення, а Гольмс подивився на мене, з гіркою усмішкою знизавши плечима.
— От тобі і третя нитка ввірвалась. Стоїмо знов там, звідки почали, — сказав він. — Хитра бестія. Він знав наш номер дому, довідався, що льорд Генрі Баскервіль радився зі мною, догадався на Ріджент-Стріт, хто я такий, що я міг завважити число візника і взяти на допит фірмана, от і послав через
88
