буду розпитуватись. Розуміється, я згодився. Попереду ми поїхали до Нортумберляндського готелю і ждали там, поки не вийшли два добродії, які взяли візника. Ми поїхали слідком за ними, поки вони не спинились тут десь недалеко.
— Коло цього самого будинку, — сказав Гольмс.
— Може, не скажу напевне, але він сам, очевидячки, це знав. Тут чекали з півтори години. Коли ті самі двоє пройшли повз нас, ми поїхали слідом за ними.
— Так, так, — сказав Гольмс.
— На половині Ріджент-Стріт мій пан крикнув через віконце, щоб я що-сили гнав до Ватерльоського двірця. Я погнав коняку, і, може, через десять хвилин ми були на місці. Тоді він заплатив мені, як слід, дві ґінеї, й пішов до двірця, а на відході повернувся і сказав: »Вам може буде цікаво знати, що ви везли Шерльока Гольмса.« Отак я й довідався, як його звуть.
— Так, і ви більше його не бачили?
— Ні.
— А який він був собою, цей містер Шерльок Гольмс?
87
