оскільки я шаную свою родину, знала се ще перед шлюбом і тому я певний, ніколи не збещестить моє імя.
Тепер підхожу до самого ядра сієї загадкової справи і прошу вашої допомоги, пане Хольмсе.
Минулого вівтірка я зауважив на зовнішній шибі вікна ряд танцюючих фіґурок, ось таких як на сій картці. Вони були нарисовані кредою. Я подумав, що се зробив пастух, але він присягав, що нічого про се не знає. Очевидно фіґурки зявилися тут вночі. Я знищив фіґурки і трохи згодом оповів про сей випадок жінці. Вона приняла се дуже поважно й просила обовязково показати їй, коли я ще раз їх побачу. Цілий тиждень не було нічого, коли то вчера я знайшов сю картку в саду на соняшному годиннику. Я дав її Ельсі, а вона зомліла. З того часу Ельсі виглядає дуже перестрашеною й пригнобленою. Я зараз же написав до вас, пане Хольмсе, й долучив картку.
Хольмс вислухав уважно оповідання і сидів мовчки задуманий.
— Чи не краще булоб вам самому порозумітися з жінкою й щиро запитати її? сказав він нарешті.
Гайльтон Кебіт похитав головою.
— Я дав слово! Колиб Ельсі бажала зі мною говорити, вона могла се зробити добровільно. Однак Ельсі не хоче й я не можу її примушувати. Натомість маю право вияснити цілу
