Хольмсе, що для представника знаного старого роду таке одружіння з особою, за яку він нічого не знав, було занадто легковажним. Але колиб ви її бачили й блище пізнали, ви мене зрозумілиб.
Вона була дуже щирою і на моє питання відповіла, що в минулому пережила багато неприємних годин, але не любить згадувати о них, бо се справляє їй прикрість. „Якщо ти одружишся зі мною, говорила вона, дістанеш жінку, яка не має нічого лихого на сумлінню. Однак мусиш задоволитися моїм словом і ніколи не розпитувати мене про моє минуле. Коли ти не почуваєш себе в силах приречи мені се, вертай краще сам до Норфольку й залиши мене такою самітньою, якою зустрів“. Се було напередодні шлюбу й я відповів, що гожуся на її умовини. До нині я дотримав слова.
Вже рік як ми одружені. Жиємо між собою дуже щасливо. Однак, місяць тому, при кінці червня, я спостеріг якусь зміну в наших відносинах. Одного дня жінка одержала лист з Америки. Вона смертельно зблідла, перечитала листа й кинула його у палаючу грубку. Жінка ніколи не згадувала пізнійше про сей випадок. Я так само мовчав, додержуючи слова. Але з того часу вона стратила спокій. Її обличчя зраджувало невпинне хвилювання, виглядала так, ніби чогось побоювалася. Булоб краще, колиб довірилася мені, знайшлаб в моїй особі найщирійшого приятеля. Що до мене, то я їй цілком довіряю, вона знає,
