— Так, все для мене ясне.
— Памятаєш, що в понеділок було дуже гаряче. Пані Сен Клєр ішла поволі, оглядаючись чи не побачить де фіякра. Коли то почула нагло крик і остовпіла з перераження. На другім поверсі, у вікні стояв її чоловік, дивився на ню і махав рукою. Вікно було відчинене і тому вона могла добре придивитись йому й казала, що обличчя його було дуже схвильоване. Махнув ще кілька разів рукою і потім зник з вікна так швидко ніби його хтось відірвав звідти силою. Мимо того удалося їй зауважити, що хоч чоловік і мав на собі чорний сурдут, як при відїзді з дому, але не мав на шиї ані ковнірця ані краватки.
Переконана, що йому щось сталося, пані Сен Клєр побігла по сходах на гору. Був се якраз той дім, де знаходиться притулище курців опіюму і де ти мене знайшов сьогодня в ночі. Отже внала вона до сіней й заміряла бігти далі по сходах на поверхи, коли шлях їй заступив той маляйчик, відштовхнув її і при помочі другого, такого ж злодія, викинув на улицю. Пані Сен Клєр, повна жаху за долю мужа, побігла улицею й на щастя зустріла на розі Френо Сгріт кілька поліцаїв, які під проводом інспектора поліції повернули з нею разом до того дому. Не зважаючи на затяту впертість власника дому, поліція увійшла до покою, де пані Сен Клєр бачила останній раз свого чоловіка. Всякий слід за ним загинув. Так, на цілому поверсі не було нікого опріч нещасливого
