до нас коритарем з камяною підлогою. Прошу вступити до мойого покою.
Се була маленька кімнатка, умебльована як взагалі бюра. На столі лежала велика книга. На стіні висів телєфон.
Інспектор сів при бюрку.
— Чим можу вам служити?
— Прихожу в справі того жебрака, Боуна, памятаєте? На ньому тяжить підозріння, що се він спричинився до зникнення пана Невіля де Сен Клєр з Лі.
— Так, його заарештовано і будуть ще раз переслухувати.
— Мені се вже казали. Чи він тут?
— Так.
— Чи він спокійно заховується?
— Ми з ним не маємо жадного клопоту. Але що се за нехлюя!
— Нехлюя?!
— Ба! Ледве намовили його мити собі руки. А лице має брудне як коміняр. Скоро надійде до нього черга на купель, якої він дуже потрібує, запевняю вас.
— Охочеб на нього подивився.
— Коли так, се легко зробити. Прошу йти за мною. Вашу торбу можете тут лишити.
— Ні, дякую, візьму її з собою.
— Тоді прошу!