перед поліцією, що нема підстав взагалі обвиняти вас, то думаю, преса за се не довідається. В сей спосіб ви уникнете розголосу і суду.
— Нехай вас благословить небо! закричав палко вязень. Волію увязнення, навіть гостру кару, ніж зрадити свою нещасливу таємницю і кинути ганьбу на голову моїх дітей.
— Вам першим оповім свою історію. Мій батько був учителем в Честерфільді і дуже дбав про моє виховання. В юних літах я багато подорожував і нарешті став репортером одної з льондонських часописей. Певного дня редактор побажав мати артикул про жебранину в Льондоні. Я зобовязався його написати. Мені здавалось, що я зможу зібрати найкращий матеріял для артикула тільки, коли сам спробую сього ремесла. Отже я зафарбувався відповідним розчином, а щоб надати собі ще більше нещасливий вигляд, намалював собі близну і підніс плястром горішню губу. На голову я убрав руду перуку і став у найбільше жвавім пункті міста ніби яко продавець сірників, а в дійсности яко жебрак. По семи годинах вартування я вернув до дому й переконався зі здивованням, що нажебрав не менш і не більш як двайцять шість шілінґів і чотирі пенси.
Я написав свою статтю і не думав більше про сю виправу, коли то в коротці я мусів заплатити за одного зі своїх приятелів борг у двайцять пять фунтів стерлінґів. Я підписав колись
