Перетирав собі очі і сонно роздивлявся.
Нагло опритомнів і мусів усвідомити собі свій стан, бо з голосним окриком сховав обличчя в подушці.
— Великий Боже, крикнув інспектор — але ж се загинувший! Пізнаю його зі світлини!
— Вязень звернувся до нас зі спокоєм людини, яка віддається в руки долі.
— Так, відказав. А тепер прошу панів мені сказати, в чому мене обвиняється?
— Ваша правда, сказав інспектор, сміючися. Обвинувачення паде само собою. Вже двайцять сім літ служу і ніколи ще не трапилося мені нічого подібного.
— Якщо я Невіль Сен Клєр, то ясно, що нікого не замордував і ви мене затримуєте тут безправно.
— Так, тут нема злочину, сказав Хольмс, тільки зайшла велика помилка. Ви, пане Сен Клєр, краще зробилиб, колиб в усьому довірилися своїй дружині.
— Я робив се тільки для дітей, простогнав вязень. Тепер же вони будуть соромитися свого батька!…
— Боже, що за ганьба спала на мене! Що маю тепер робити?
Хольмс сів коло нього на ліжку й, поклавши приязно руку йому на плече, сказав.
— Коли справа піде до суду, то ясно, що людність довідається за все. Коли ж ви доведете
