біг, усе буде гаразд, — говорив дівер і, взявши в руки бриля, спитав: — А де ваші ключі, сестро Явдохо?
— Тут десь… Ніде не дінуться! — відповіла недужа й непомітно помацала рукою біля пояса; ключі були при поясі.
— Треба-б знайти їх! — мовив дівер, — пошукай, Ольго!
— Не шукай, Ольго! Ось вони у мене на поясі; я-б і зняла їх вам, так не розперізуючись не можна, а розперізуватися неспроможна; тяжко поворухнутися. Нехай вже; як дійду, так обмиваючи здіймете.
Знов усі замовкли; тільки глухий стогін баби Явдохи инколи лунав по хаті.
— Щось наче півні співають! — озвалася Ольга, — чи се мені вчувається?
— Може… Я не чую… Затого може й світатиме… Йдіть, голуб'ятка, не трівожте себе; а скоро вернеться Дмитро, нехай прийде попрощатися. Коли-ж вже що, так по дорозі скажіть бабі Олені, нехай прийде доглядіти моєї смерти!
— Олена глуха, нічого не чує…
— А що їй і чути? Аби жива душа була!
— Ні… ти, Ольго, ночуй тут… Отам на лежанці примостися; до світа недалеко… А я піду… Треба…
Федір пішов; за ним вийшла з хати й Ольга, щось нишком побалакала з чоловіком за дверми і, вернувшись, послалася на лежанці й небавом спала сном праведника.
А баба Явдоха тим часом говорила собі на думці: «От які люди, а ще й кревняки! І вмерти не дадуть… Прийшли доглядати не душі моєї, а грошей моїх. Така-б то я дурна була, щоб взяла та так і призналася, де мої гроші… Я чую, що після святого причастя господь відвернув смерть від мене… Не порадую ще моїх ворогів… А коли-б і преставилася, так до моїх замозольованих — дзуськи! Усі мишачі нірки перенишпоріть, так не знайдете, не таківська я… Аж в га-
