Гречаному кортіло зараз поєднати Мошка і швидше пустити його снувати павутиння, де-б заплутався Олешко з своїм ланком. А Мошко добре тямив, що чим довше подратує Гречаного, тим більшого заробить від його факторового.
— Він, він, треба йти назустріч, — промовив Мошко й пішов шляхом, а Гречаний став, встромивши очі на ланок.
Мошко не брехав: того самого дня виїхав з Дрімайлівки в Горбанівку вчитель народньої школи Ілля Коломієць. Коломієць родом попович; сирітство і вбожество не дали йому довчитися й вийти на попа. Та з його вдачею навряд чи й вийшов-би дотепний піп, хоч не такий, щоб душу свою покладав «за овцы своя», та хоч би такий, щоб тямив духове життя своїх парафіян і дбав про його більш, ніж про власну кешеню. З духовної семинарії Коломієць мусів перейти на земську вительську семинарію; скінчив її і став учителювати в селі Дрімайлівці. Шість літ сидів він тут, привик до села, до людей; обжився, гадав собі потроху завестись власними ґрунтом, збудувати власну хату, одружитися, коли трапиться до пари, та вже в Дрімайлівці звікувати вчителем. З ним жила й сестра його Настя.
Усе було гаразд, аж ось — несподівано приїхав саме на Петра й Павла шкільний інспектор і привіз йому наказ перенестися до Горбанівки.
— За що се ви мене караєте? — питався Коломієць інспектора.
— Хто вас карає! — відповів інспектор: — ні в кого й гадки про се нема. Ми відаємо, що з вас дотепний вчитель і, шануючи вас, переносимо в Горбанівку, щоб ви там завели лад. Старий диякон нехтував там школу, тільки марно брав гроші. Ми не хотіли ображати старого й мовчали. Тепер він догадався вмерти, так ми
