плються… Ми трудівники, а в трудівників що? — вітер свище в кешені, от-що!
— І-ги! коли-б той вітер, хоч помилившись, подув у мою кешеню, я-б тоді з одного слова умогоричив Олешка; та на отсьому ланку такий-би заїзний двір з корчмою ушкварив, що ну, та й годі! Ой вай! цм, цм! — Мошко аж облизався і, глянувши на Гречаного, помітив, що вцілив як-раз туди, куди мітив. Тоді він, тямлячи Гречаного вдачу, зараз звернув річ на другий бік і став доводити, що «Козарський ланок» тільки тим і має вагу, що межа в межу з Кузьминою землею, а без того — тільки й годиться, що під заїзд…
— Чому так? — питається Гречаний.
— Що в тому ланку? — земля, як попіл, тільки слава, що земля; коли-б вона була така чорна, як ваша, наче сажа, тоді инша річ, а то… тільки під заїзд. Олешко не дорого-б взяв…
Гречаний аж розсердився.
— Не чуєш ти, що кажу я? Чи віри не ймеш, — мовив він: — ні-за-що не продає…
— То вам, він вас не долюбляє, а мені-б зараз продав.
— Купи, я перекуплю…
— Можна, а що буде факторового?
— Та ти тільки купи, а за факторовим я не постою, могорич буде…
— Куплю, на те я фактор… тільки могорич — любовна річ, а в Мошка діти є, вони їсти хочуть… Шкода, що я давно не знав, досі-б кілька разів можна купити… Я куплю, аби факторове… Одначе, пора на зустріч: он бачте, курява, то певне вчитель їде… — Мошко став рушати.
— Тривай. Мошку, ще поспієш, не втече, давай з'єднаємось. Кажи, що візьмеш? Ну, кажи? Як буде?
— Якось воно буде, про се треба поміркувати колись иншим часом.
