Ілля був у школі, Настя на базарі… І тут невдача! — мовив собі писар і побіг на базар.
— Куди се так? — спитався у його Гречаний, стоячи біля своїх воріт.
Писар відповів якоюсь вигадкою.
— Ось нуте, лишень, заходьте ліпше до мене та поснідаємо.
Зайшли. У попаді сиділа Настя. Єлисей, як побачив її, так і занявся! Усе, шо ввижалося йому у сні, знов повстало в його думці! Він сам себе не тямив! Не йшло йому на душу снідання; зате прийшла нова світла думка:
— «От хто мене і порадить, і поможе — поможе! Дурний я, що досі не обернувся до отця Кузьми». З сим словом Єлисей налив собі другу чарку горілки, випив і мовив до попа тихенько:
— Пан-отче! Треба вам «Козарського ланка»?
Отець Кузьма аж підскочив.
— Як не треба! З думки у мене не йде: так-же вражий Олешко наче затявся.
— Ото-ж послухайте мене — будьмо сватами: вам кортить ланок Олешків, а мене господь бог привернув до Коломійцівни. Висватайте за мене Настю — ваш ланок буде!
— Як-же се ви вчините? — спитався Кузьма.
— Вже я про те знаю.
— Так не можна, треба щоб і я знав, а то я вам висватаю, а ви й забудете про ланок.
— Убий мене бог, не забуду! Аби Настя моя була, ланок — ваш… Мало сього, от ще вам п'ятдесят рублів за сватання, п'ятдесят — за повінчання… Берете?
— Я з дорогою душею, — відповів Кузьма, дякуючи в душі богові і всім святим угодникам, що посилають до його таку благодать.
— Коли-ж ви? — питався писар.
