зуму. От що! — Клим ласкаво потріпав мене по плечі, лукаво всміхнувся й знов каже:
— Неукам по наших селах трудно, у нас люди сторожкі… Ми на сьому й зуби попроїдали та й то инколи не вгадаєш на яку ступити. Ми добрим людям помагаємо і вам готові… Ліпших за нас проводирів не знайдете тут… Якщо у вас струменту якого бракує: долота, чи кліщів, ми зарадимо й самі повартуємо… За нами безпечно жати; що нажнете, звісно, — без кривди поділимося. Сю ніч — як-раз саме впору у Теплівці: пани зранку вибралися до міста, там і ночуватимуть… Я туди вхожий, усі схованки знаю. Та тільки там… Клим покрутив головою.- Там без ломку не обійдешся… Долото є з вами?
Тут вже я догадався, про яку «науку» веде Клим річ, за кого він нас вважає й до чого напучує! Та й кажу Панькові по німецькому:
— Чи чуєш ти, що він гадає, що ми ходимо красти по селах…
— Чую, — каже Панько, — цур йому; коли-б Лейба швидче вертався з капелюхом, та нумо йти, а то ще яку пригоду спіткаємо.
Клим, почувши отсю нашу розмову й каже:
— Зо мною, дітки, нічого вам таїтися, я не видавець — от вам нехай мене святий хрест поб'є, коли я брешу. Говоріть по-людськи. Я хоч і давно вже проводирем, а не навчився по-злодійськи розмовляти. Трудно… не всі ви по однаковому… Скільки траплялося вашого брата, а кожен по своєму: в одного гроші — круглячки, у другого — мушки, а в третього — розрив-трава, а в иншого знов брязкачі… Еге, так от-що, дітки: підкріпивши свої сили, виходьте за село та йдіть аж до конопель; під коноплями ляжте, буцім-би то подорожні, спочиваєте, — яке кому діло до вас! Лежіть, аж доки ми прийдемо; ми вже тямимо, коли зручніше, й проведемо.
