Ця сторінка вичитана
зціпило… Ой, боже мій милий! Та гора-крига на човен… човен на бік… Юрасько й Іван з човна, та під кригу!.. У мене так і потемніло в очах. Не тямлю, що було далі… Люди повідали потім, що я була кинулася в воду, та не пустили мене, не дали вмерти… А Юрка й Івана більше, кажуть, ніхто й не бачив… і не вирнули ні разу з-під води… кригою затерло їх… Бачили тільки, як крига наскочила й на Ганну, та й її під лід… Тільки ми їх і бачили…
Очуняла я. Лучче-б була й не очунювала!
Все моє щастя, усі мої надії пішли за тією кригою… Годі!
По старесенькому личеньку Ольги покотилися буйні сльози…
1885 р.
