підмете в хаті й піде на панську роботу, а вернеться вже смерком. Стеха цілий день сама… Влітку, за теплої години, вийде на вулицю, пограється з сусідньою дітворою чи в хрещика, чи в гусей… Весело було! Про те, що батьки на панщині, зовсім їй байдуже було… Увечері прийде мати, попестить, поцілує й положить спати. Спить вона тихо, спокійно; ніщо дитини не турбує, хіба часом прокинеться зо сну, коли насниться їй, що сусідова Галя ущипнула її… В суботу неня ще до захід сонця вернеться з панщини, нагріє мителю з любистком, з пахучою м'ятою, з васильками, змиє їй голову, гарно вичеше, а в неділю заквітчає і поведе до церкви. Недовго вона постоїть у церкві, нишком од матери вийде на цвинтар; тут така сила ровесників і ровесниць, так любо, весело… Було полізе на дзвіницю подивитися, як там дзвонять… З дзвіниці усе село — як на долоні!.. Гарно, так гарно… Після служби — обід, по обіді тато ляже, мати візьме гребінку, сяде у його в головах і ськає, а вона — Стеха — тут біля їх пустує… весело було… Батьки радіють з неї; вона у них одиничка була, а до того ще й красуня: личенько біле, коси й брови чорні, густі, оченята — наче волошки, та швидкі-швидкі, так і бігають, наче зіроньки.
Згадалося Стесі, як вона вперше побачила війта: такий великий, чорний, довговусий, та сердитий такий, аж страшний. Гляне на тебе — мороз за плечима бере. Прийшов він до них у хату. В руках у його довгий ціпок, і шапки не зняв, не промовив: «Магай-біг!», а подивився на неї та й каже:
— Годі, дівко, байдики бити! одинадцятий рік тобі йде; нівроку — нагулялася, пора й за роботу. Виходь лишень завтра на тютюн.
Вранці мати одвела Стеху на панщину тютюн пасинкувати. Дівчат і хлопців на тютюні було багацько.
