42. Після них Ми зростили інші покоління.
43. Жодна громада не випередить свого строку й не відкладе його.
44. Потім Ми відсилали Наших посланців одного за другим. До якої б громади не приходив посланець, вони вважали його за брехуна. Отож, Ми [нищили] один [народ] за другим і зробили їх притчами. Нехай згинуть люди, які не вірують!
45. А потім із Нашими знаменнями та ясним доказом Ми відіслали Мусу та його брата Гаруна
46. до Фірауна та старшини народу його. Але вони погордо відвернулись, адже були зверхніми людьми.
47. Вони сказали: «Невже ми повіримо двом людям, схожим на нас, тоді як їхній народ служить нам?»
48. Отож, вони визнали їх обох брехунами й прирекли себе на загибель.
49. Справді, Ми дарували Мусі Писання — можливо, підуть вони прямим шляхом!
50. Ми зробили сина Мар'ям та його матір знаменням і поселили їх на затишному пагорбі біля струмка.
51. О ви, посланці! Споживайте блага й робіть добро. Воістину, Я знаю, що ви робите!
52. Воістину, ваша громада — громада єдина. А Я — ваш Господь. Тож бійтеся Мене!
53. Але вони розірвали цю справу на частини й кожна група радіє з того, що має.
54. Залиш їх у їхній омані — до певного часу.
55. Невже вони вважають, що Ми даємо їм майно й синів,
56. поспішаючи наділити благами? Та ж ні, але вони цього не відчувають!
57. Воістину, ті, які тремтять від страху перед Господом своїм,
58. які вірують у знамення Господа свого,
59. які в поклонінні Господу своєму не додають рівних,
60. які дають пожертви, а в серцях мають страх, що повернуться до Господа свого, —
61. саме вони поспішають робити добрі справи, випереджаючи в цьому інших!
62. Ми не вимагаємо від душі понад її можливості. Ми маємо Писання, яке говорить істину, і з ними не вчинять несправедливо.
63. Але їхні серця неуважні до нього. Також вони коять інші вчинки,[1]
64. доки Ми не вразимо карою тих серед них, хто розкошує! Тоді вони заголосять!
65. Не голосіть цього дня! Воістину, ви не отримаєте від Нас допомоги!
66. Вам же читали Мої знамення, але ви поверталися на своїх п'ятах назад,
67. були горді, а ночами вели лихі розмови.[2]
68. Невже вони не замисляться над цим словом? Або до них прийшло те, що не приходило до їхніх прабатьків?
69. Чи вони не впізнали свого Посланця й заперечують його?[3]
70. Чи вони кажуть: «Він божевільний»? Та ж ні! Він прийшов до них з істиною, але більшість із них ненавидить істину!
- ↑ «Інші вчинки» — ібн Касір цитує тлумачення ібн Аббаса («ще й інші злочини») та коментує: «Ідеться про багатобожжя».
- ↑ Аль-Багаві та ібн Касір, посилаючись на багатьох перших тлумачів, вважають, що йдеться про гордість мекканців, пов'язану з володінням Каабою. Через це вони поводилися зверхньо.
- ↑ Ібн Касір коментує: «Саме тому Джафар бін Абі Таліб (нехай буде вдоволений ним Аллаг!) сказав негусу, ефіопському царю: «О царю! Аллаг відіслав до нас Посланця, походження, правдивість і вірність якого відомі нам!» Те саме, відзначає цей коментатор, сподвижники Пророка (мир йому і благословення Аллага!) говорили наміснику перського царя і візантійському імператору.
