клятому ворогові в серце. На святочне послухання посла зібралося у Хмельницького стільки старшини, скільки змогло зміститися в кімнаті. Гетьман виступив у шкарлатнім жупані із срібними петлицями та в фіялковій ферезі, підбитій найкращими соболями. Коли королівський посол передав листи і, вложивши шапку на голову, почав правити своє посольство, всі приявні поздіймали шапки та при кожній згадці королівського імени похиляли голови. Хмельницький у відповіді перш за все поздоровив Яна Казимира з його вибором на короля, при чім загриміли гармати. Коли після півгодинної пальби втихло, заявив, що, коли б були кого іншого вибрали королем, він з козаками пішов би на Краків і дав корону тому, кому б захотів; тепер обіцює королеві вірну службу і, сповняючи його волю, вернеться на Придніпрянщину та буде там дожидати королівських комісарів.
Одначе Смяровському прийшлося поборювати ще інші труднощі. Деякі із старшин, що не були на святочнім послуханню, стали докладно розпитувати гетьмана про мету посольства й домагалися показання королівського листу. Читаючи лист, завважили, що посол обіцював дещо таке, про що в листі не було згадки. Коли ж до цього
37
