винно було дати доволі значну військову силу, що її утримання спадало чималим тягарем на місцеву шляхту; видно члени соймику здавали собі справу з навислої небезпеки. Однак пізніші події під Липськом біля Нароля показують, що велика частина ухвал все ж таки лишилась невиконана.
Далі події наступали по собі в прискоренім темпі. Напередодні попису воєвідського війська під Белзом польська армія потерпіла страшний розгром під Пилявцями. Дня 6. жовтня появилися перші татарські стежі під Львовом, а два дні пізніше надтягнуло козацьке військо. Почалася двотижнева облога Львова, що покінчилася зложенням не надто важкого окупу, призначеного гетьманом на заплату татарам. Не зважаючи на осінню пору, Хмельницький рішився йти далі в напрямі на Варшаву, але значну частину війська, головно піхотинців, виправив назад із обозовими возами, також частина татарів під проводом султана Ґалґи вернулась на Крим, щоб відвезти здобич і полон. В дальший похід вирушили татари з Тугай-беєм 24. жовтня, як передня сторожа; з ними відійшли й деякі козацькі відділи. Гетьман з головною козацькою армією виступив 26. жовтня, залишаючи у Львові стриєчного брата Захара Хмельницького з наказом, щоб
5
