зиває ся й доси по черкески »Бжедухскіял«.
В кождій станицї із так зв. »вижки« се є, з чатової вежі, — поставленої з чотирох високих дубів і з драбини, щоб там високо на поміст дістатись — не спускав сторож очей своїх а гір, готов на кождий рух ворожий, подати знак далековидний про напад Черкесів і другим станицям. Понад ріку сторожили ночею при »курищах» патрулї, — а так зв. »пластуни«=розвіди переходили ріку в плав і закрадали ся аж під ворожі аули, щоби відгадати замисли Черкесів. І всего того було мало, бо козачка і жала і косила з рушницею на плечу.
Нераз, бувало, нападуть і знищать Черкеси станицю, нераз і бранцїв поженуть за Кубань, за що козаки таким самим робом віддячували ся часто.
В р. 1828. удало ся їм глубоко продертись в гори і покорити Росиї Карачаївцїв.
За то в р. 1840. потерпіли Кубанцї докучливі страти. Аж сюда проник »Кгазават« Шаміля. Черкеси повстали як один муж, а на поміч приплили їм Турки. Однак Кубанцї відперли Турків, увійшли в саму середину черкеских гір і заложили там кріпость Майкоп.
В р. 1862. постановила Росия заняти черкеске підгірє і верховину, а племена Адиґе пересилити на сей бік Кубанї, де жили потомки Запорожцїв. На черкеску вірність убезпечувати ся було годї, бо невдоволенє їх росло з кождим
