„значныхъ и чернь“. Такій ладъ ставъ розвиватися за Хмельницкого, а зовсѣмъ выробився вже ажь по єго головѣ.
Такъ отже знищено Люблиньску унію Переяславскою радою. Релігійна загорѣло̂сть вразъ съ поляченємъ Русино̂въ привела до такого ко̂нця, зо̂всѣмъ на выворо̂ть во̂дъ того, до якого намагала Люблиньска унія.
По̂дданьство Хмельницкого по̂дъ Росію выкликує нову во̂йну, що одночасно выбухла на Литвѣ и Украинѣ, а тутъ зъ особлившою силою. Весною 1654 р. вступило польске во̂йско на Подо̂лє. Якъ єго пріймавъ Украиньско-рускій наро̂дъ, може показати ко̂лька прикладо̂въ. По завзятой рѣзнѣ взято мѣсто (городъ) Немиро̂въ и до по̂двалинъ зруйновано. Въ велико̂мъ, камяно̂мъ земнику заперлось до 3000 Русино̂въ. Поляки обѣцяли ихъ помилувати, скоро выдадуть старшину. Русины во̂дкинули. Тодѣ стали выкурювати ихъ дымомъ. Всѣ пропали, та нѣкого не выдали.
Въ мѣсточку Бушѣ зо̂бралося до 12.000 Русино̂въ. Жадни̂ намовы, жадни̂ промовы, жадни̂ обѣцянки начальнико̂въ польского во̂йска Чарнецкого и Любомирского не переконали ихъ, що бъ по̂ддалися. Тодѣ Поляки перервали воду и стали вже останній приступъ робити. Русины бачивши, що вже нема нѣ якого выходу, по̂дпалили свои хаты и стали убивати самыхъ себе, що бъ лише въ польски̂ руки не впасти. Жѣнки кидали дѣтей въ глибоки̂ кирницѣ а опо̂сля сами̂ скакали за ними. Жѣнка сотника Зависного, зарѣзавши свого чоловѣка, сѣла на бочо̂лку съ порохомъ, по̂дпалила и вылетѣла въ воздухи. Сѣмдесять иншихъ узброєныхъ жѣнокъ скрылося въ печеру. Польскій полковникъ Целярій просивъ ихъ поддатися, обѣцюючи всѣмъ волю. Русинки во̂дповѣли выстрѣлами. Тодѣ приказавъ полковникъ спустити воду до печеры. Всѣ погинули, але не по̂ддались. Подо̂бныхъ подѣй повно всюды. Скро̂зь боролися Русины до самого краю. „Лучше згинути, нѣ жь по̂ддатися Полякамъ“, казали вони. А польскій коронный гетьманъ писавъ королеви: „Го̂рко прійде Вашо̂й Милости почути про спустошенє краю, та годѣ инакше перемогти хлопску зло̂сть“.
Въ р. 1656 Шведы вразъ зъ Росіянами заняли по̂вно̂чни̂ польски̂ землѣ. Взяли такожь обѣ столицѣ: Крако̂въ и Варшаву. При такихъ обставинахъ здавалося, що прійшовъ конецъ Польщи. Тодѣ звернувся король Янъ Казимиръ до царя Оле-
