исторію и стало причиною спершу росту Польщѣ а опо̂сля єи упадку.
Польща не зрозумѣла свого становища хоронити захо̂дныхъ Славянъ во̂дъ знѣмченя а замѣсть опоры стала имъ ворогомъ. Наслѣдкомъ сеи историчнои похибки було дальше нѣмченє и въ конецъ упадокъ Польщи.
Русь и Польща граничили мѣжь собою и жили собѣ по сусѣдски. Билися и мирили, воювали и браталися, якъ се звычайно тодѣ бувало мѣжь сусѣдами. Мы въ те входити не станемо. Зачнемо ажь съ того часу, коли Русь та Польща стали ближше зъ собою стыкатися, коли ро̂жниця поглядо̂въ и вѣры стала бо̂льше выявлятися.
Въ 1336 р. умеръ Юрій II., Данило̂въ праправнукъ, остатній князь Галицко-рускій зъ роду Романовичѣвъ. Не бажаючи по̂ддатися Татарамъ, Галичане разомъ зъ Волыньскими Русинами признали своимъ княземъ свояка по жѣнцѣ поко̂йного Юрія, Болеслава Тройденовича, сына Мазовецкого князя. Болеславъ бувъ выхованый въ руско̂й вѣрѣ, но зо̂ставши Галицко-рускимъ княземъ, переходить на латиньство и силує до него Галичанъ. Наслѣдкомъ такого апостольства въ три роки свого князёваня (по̂сля польскихъ историко̂въ Длугоша, Аноніма Гнезненьского и др.) єго строили. По смерти Болеслава Тройденовича Польскій король Казимиръ III. правомъ сильнѣщого входить въ Галицку Русь, облягає Льво̂въ изъ добуткомъ вертає до Кракова. Побачивши слабо̂сть Руского народу, загадує во̂нъ завоювати Червону Русь (Галичину) и явившися зъ новыми силами, займає землѣ: Перемыску, Сяно̂цку и Любачѣвску. Галичане згаджаються поддати Казимирови, але по̂дъ тою умовою, що бъ не тыкавъ и не змѣнявъ ихъ Рускои вѣры и народности. Казимиръ обѣцявъ не втиркатися нѣ до вѣры, нѣ до ихъ народности, але опо̂сля заохоченый своєю силою, ставъ переслѣдувати ихъ за вѣру, тиснути духовеньство Славяньске и церкви заберати на латиньски̂ костелы.
И такъ польска політика вже въ XIV в. одяглася въ рясу. Поляки дѣйсно побѣдили, а однако имъ не вдалося зо̂лляти оба народы въ одно тѣло. Наслѣдкомъ такого навороту
