во̂дки вже нѣкуды було уходити, хиба въ татарску або турецку неволю. Лишалося выбрати зъ двохъ одно: або склонити голову по̂дъ паньске (польске) ярмо, або боронити волѣ до останнёи каплѣ крови. Втѣкаючи съ по̂дъ паньскои або старостиньской власти до Козако̂въ, приносивъ хлопъ сюды и свою глибоку ненависть до всёго, що лише було паньске, шляхоцке и польске, длятого що ненависный єму панъ бувъ або ставъ ляхомъ. Заро̂вно якъ всего паньского, ненавидѣвъ Козакъ и католицкои вѣры а ще го̂рше уніи, бо вона була для него одною съ признакъ паньского угнѣту и впроваджувано єѣ насилуючи єго сумлѣнє. Православна зновъ вѣра була для Украиньско-руского народу признакою волѣ. Съ тои поры стає Козацтво заступникомъ Украиньско-руского народу.
Съ початкомъ 1596 р. вернулися на родину Потѣй и Терлецкій. Кро̂мъ писемъ до православныхъ єпископо̂въ и митрополіта, привезли вони во̂дъ папы римского письмо до короля Зигмунта III. съ просьбою, вернути руской церквѣ пограблени̂ маєтности, зро̂вняти руске духовеньство съ правами польскихъ ксендзо̂въ а именно рускимъ єпископамъ дати мѣсце въ сенатѣ, однымъ словомъ выповнити всѣ ти̂ умовы, на якихъ руски̂ єпископы приняли унію, що всё залежало во̂дъ короля. Але папска просьба лишилася безъ наслѣдко̂въ.
Тымчасомъ стрѣтила унія сильни̂ перешкоды зъ стороны рускихъ церковныхъ брацтвъ, а навѣть въ Варшавскомъ соймѣ 1596 р. ворожо на неѣ задивляються, причуваючи нещастє. Та поминувши, що всѣ боялися народного повстаня и ясно бачили всѣ нещастя, постановивъ таки Зигмунтъ III. завести унію и скликавъ соборъ до Берестя Литовского на 6. жовтня 1596 р., щобъ вѣ затвердити. Князь Острожскій повѣдомивъ о то̂мъ схо̂дныхъ патріярхо̂въ. На єго просьбу вызначено протосинкело̂въ (намѣстнико̂въ) во̂дъ Царгородского патріярха Никифора и Олександрійского Кирила. Острожскій приготовлювався до собору. Соборъ, зо̂бравшися въ означеный часъ, подѣлився на два таборы. Оба таборы по свому задивлялися на унію. Въ уніятскомъ таборѣ були католицки̂ біскупы, Єзуиты, Поляки и ти̂ уніяты, що явилися зъ митрополітомъ Рагозою. Уніятскій таборъ засѣдавъ въ катедрально̂й церквѣ. Православный таборъ складався зъ екзархо̂въ (намѣстнико̂въ) двохъ схо̂дныхъ патріярхо̂въ, сербского митрополіта Луки, рускихъ єпископо̂въ:
