такъ для державы, якъ и для самои уніи, але во̂двернути нещастя не було вже змоги. Самъ Іосафатъ выкликавъ народне завзятє, що такъ змоглося, що єго вбито 1623 р. Се було осъ якъ:
Кунцевичь удався до Витебска, де при помочи во̂йска чинивъ православнымъ Русинамъ всѣляки̂ свои пакости, во̂дбиравъ церкви, запиравъ ихъ и опечатувавъ або перемѣнювавъ на уніятски̂. Русины терпѣли и зносили ти̂ пакости и кривды, але выреклися ходити до уніятскихъ церковь, а за мѣстомъ поставили собѣ буды, де збиралися на богослуженє.
Въ недѣлю рано, 12. жовтня напавъ Кунцевичѣвъ архидіяконъ Доротей на православного священика, що переправлявся на другій берегъ рѣки Двины на богослуженє. Побивши, звязавъ єму руки й ноги и заперъ єго въ архієрейско̂й пекарнѣ. Громомъ вдарила ся нова кривда въ супоко̂йныхъ доси Витебскихъ мѣщанъ. Вдарено въ дзво̂нъ. Товпою повалився розлюченый наро̂дъ на архієрейску палату. Вызволено православного священика, головного проводиря ненависнои уніи порубано, слугъ покалѣчено а трупа втоплено.
Звѣстка про убійство Полоцкого архієпископа быстро облетѣла по всѣй Польщѣ. Зразу побоювалися, чи се не буде знакомъ до выгубленя католико̂въ, чи не повстануть Бѣлоруски̂ Козаки и т. д. Въ два мѣсяцѣ и десять днѣвъ прибула до Витебска комісія для покараня „бунто̂внико̂въ“. До сто людей засуджено на смерть, та бо̂льшо̂сть ихъ завчасу скрылася и лише двайцятёмъ постинано головы, але таки маєтности всѣхъ а всѣхъ засудженыхъ заграблено. Кро̂мъ сего Витебскъ втративъ Магдебурске право, свои всѣ привилеѣ а ратушь розвалено. Катедральну Богородичну церкву, де поблизько убито архієрея, постановлено розо̂брати, а натомѣсть коштомъ и заходомъ Витебщанъ побудувати нову, обширнѣйшу и величнѣйшу и т. д. Всѣ церкви во̂ддано уніятамъ а всѣхъ мѣщанъ примушено до уніи. Заразъ опо̂сля королѣвскимъ декретомъ заборонена „схизма (шизма)“ въ Полоцку, Могилевѣ, Оршѣ и Мстиславлѣ. Заборонено такожь будувати нови̂ або поправляти стари̂ православни̂ церкви, а всѣмъ Бѣло-Русинамъ, нешляхтичамъ, наказано приняти унію.
Короля по̂дмовляли до такого поступованя и такои політики не лише одни̂ Єзуиты, але такожь декретъ св. отця папы
