королевске и панске добро. Через те й козаки украінскі стали ділитися. Вже при Сигизмунді I. и Сигизмунді Августі розділ той помічено. Ті козаки, що набиралися старостами по королевских містечках и волостях, так и прозивалися, як староста. Ото під 1503 г. акти згадують козаків Черкаских, князя Дмитра, що були під ёго проводом. Друге ж козацтво було вільне: воно робилося з панских утікачів и з простих селян, горнулося до купи у вольні ватаги — и само собі вибирало старшого.
Ото-ж, чим більш множилися и вчащалися татарскі напади, тим більш ширилося и дужчало руске козацтво, так що у 1516 року историки вже бачать чималу силу в козацтві. Головнійшими спорудниками и привідниками козацтва були: Хмельницкий, Предслав староста Лянскоронский, Черкаский и Канівский, староста Остап Дашкович, и князь Дмитро Вишневецкий. Черкаси й Канів з своіми вольностями стали гніздом козацтва, котре мусіло з татарами воювати. Та не одні козаки одбували тоді в краі війскову службу. Треба було в ті часи велику силу для оборони мати, и уряд на Вкраіні всіх городян до войни всиловував. Уставна Грамота наказувала й Киівским міщанам кінно й оружно за Татарами ганятися. Таким робом міщане, не будучи зроду вояками, мусіли одбувати аж дві повинности, тоді як козаки, — люде війскового стану — були вільні, и ніяких других повинностей не несли, опріч війсковоі. Отим-то те, що було для козацтва полегкостю, лягало на міщан важкою вагою. Городи, окрім повинностей наложених на міщан по закону, терпіли ще від своєволі старостів и воєводів. Через те міщане, а надто молоді и убогі, котрих ні яка користь не тягла до міщанства, самохіть до козаків тікали. За ними и крепаки з сел поривалися: кидали тяжку панску роботу, — та все в козацтво та в козацтво. З отаких то втікачів и склалося инше козацтво, ніякій управі не підлегле, ніякими законами не вправоване, окрім одного закону: жити кождому на волі, по своій охоті. Отеж то вільне козацтво звело собі гніздо за Дніпровими порогами, та назвало ёго Запорозкою Січею.
Коли-саме завелось отсе славне січове товариство — не відомо: старі акти не дають нам на те відповіди. Тілько знаємо, що ще в 1533 році Остап Дашкович, на Піотрковскім сеймі, заговорив про те, що годилось би на островах Дніпрових мати щочасну козацку сторожу. Историк Більский каже, що на сеймі ніхто не пристав на раду Дашковича. З сёго довідуємось, що тоді ще не було Січі. Аж-ось, в шестім десятку шіснадцятого віку, князь Дмитро Вишневецкий, на острові Хортиці, збудував
