що до неі горнеться. Річ ясна, що для Польщі таке побільшенє сили Запорожя було зовсім не на руку, раз, — що напади Запорожців на Туреччину й Крим могли війну з Турциєю спровадити, а друге — що на підмогу украінскій козаччині в Запорожі зъявляється несподівано нова сила, а Польща й без того уже 1609 р. з Московскою державою в тяжку війну встрягла. Бажалося вельми Полякам втихомирити Запорожців и відвернути іх від нападів на Туреччину, так коли-ж до Запорожя не було ім и доступу. Оден тільки спосіб й лишався ім против Запорожя, себ-то перервати его звязь из Украіною, и для того-то уряд польский и наказує всім найгрізніще, аби на Запорожя ні харчів, ні припасу не вожено. Більш нічого не мож було зробити.
А самих украінских козаків уряд ще міг в послушенстві вдержати. Вирушив ото на Вкраіну гетьман Жолкевский з війском и заклав собі твердо, козацкі діла упорядковати. Користаючись тим, що козаки в запорозких походах участь брали, задумав він ограничити козаків реєстром. До табору Жолкевского прикликали козацких депутатів и оповістили ім королевску волю. Мусіли вони за козаків обовязатись: в походах Запорожців на Туреччину участи не брати, реєстру козацкого не збільшувати, тих що не вписані до реєстру, чи то козаки, чи поспільство, ис козацтва виключити, під рукою коронного гетьмана пробувати и его комісарови, котрий докладного перепровадженя сих установ доглядати-ме, послушними бути. За це все уряд обіцявся ім рочне по 10.000 зл. платити и по 700 поставів сукна давати. Після сего Жолкевский запевнив Турків, що козаки вже успокоєні.
Здавалося, що тепер прийдеться украінскому козацтву або згинути схиливши голову під шляхетским ярмом, або роспочати нову керваву борбу за свою правду. Коли-ж тут змінились обстанови. Забеспечивши себе від Туреччини, Польща взялась єще раз добувати московский престол для королевича Владислава; ёго ій обіцяно ще за сумних часів самозванщини, та уже Михайло Федорович сидів там на престолі. Під приводом Владислава и гетьмана Ходкевича вступило велике польске війско на землі Московскі, та тут, за неоддачею плати, більша половина війска покинула Владислава. Опинився він серед ворожого краю, на чолі тільки кількох тисяч. Здавалось, що погибель ёго була неминуча. Уряд польский мусів
