відорвати й самому самостійним і старшиною стати; тим-то й присудили ёму: на голову розпечену желізну корону надіти, а в руки розпечену желізну палицю дати, немов би царскі ті клейноди. Горяче заступався Кисіль за житє козацких старшин. „Вони добровільно здалися — доводив він — я поручивсь, що Річ-Посполита житє ім дарує, иначе-б вони до останнёі каплі крови боронилися. Як що тепер, не вважаючи на мою поруку, їх смертю скарають, то се зломить віру не тільки в моє слово, але й в слово самоі Річи Посполитоі.“ Кисілевому протесту ваги не дано; але сам король вже змінив Павлюкову кару ганебну: ёму и ёго спільникам, що разом з ним до Варшави привезено, тільки голови втяли та на коли понастромлювали. Того-ж року постановив сойм побідою покористуватися и геть скасовати козаччину; старшим був ствержений Ілляш Караимович, великий паньский прихильник; козакам навіть и лейстровим, відобрано усі права, якими володіли до сёго часу; цілі ватаги війска були до Запорожя виряжені, аби втікачів половити и скарати; польскі жовніри порозлазились по Вкраіні, та через край через міру и так уже винищений край рабували та пліндрували. Повсюду виднілися шибениці, та коли з замученими жертвами; повсюди, по містечках и селах, чути було плач старих и малих, котрих за те тільки й катовано що вони руского роду; повсюди й церковні святощі попоганено. Оттого-ж таки часу шляхта не боючись козацкоі сили, почала й церкви и треби церковні в аренду жидам віддавати. Ляхи вигадували на пониженє рускому племени найгірші муки: зимою на пекучім морозі вони поливали руских водою, до плуга запрягали и орати лід на ріці заставляли, та ще наказували жидам батогами іх підгоняти аби добре тягли. Щож дивного що хмари народу, ховаючись від завзятоі мести польскоі, на Запорожє тікали и на слідуючий рік зі всею відвагою роспачи до нового повстаня піднялись.
У місті Острі сидів собі старий значний товариш війсковий, по прозваню Острянин. Старший син ёго Степан був у Січі, а менший при батьку та матери зістався. Перед різдвяними святками пан Герадовский, начальник відділу війскового що в Острі пробував, наказав старому ид святкам для хортів своіх сира дістати. Не виконав Острянин наказу, котрий тільки на те був даний, аби до руского чоловіка погорду й зневагу заявити. За таке непослушеньство звелів пан
