Павлюкове повстанє невдачне у широку війну обернути и з Потоцким та Вишневецким як рівний з рівним помірятись.
Під Кумейками в лавах козачих, що кілька раз іх розривано и знов складано и майже зовсім викошено, пробував чоловік єще страшнійший для шляхти, — Богдан Хмельницкий; він не пізніш як за 10 літ поміняється ролями с Потоцким. Другого-ж таки дня по Кумейскій битві, коли шляхта ще й козацкоі крови з свого оружя не встигла змити, прийшов уже й універсал королевский, аби мечем и всілякими карами свавольство викореняти, де-б воно не зъявилось. Тішилася шляхта, не догадуючися, що стала тим на дорогу до неминучоі погибелі.
Ми бачили вже як козаки війсковий досвід Потоцкого ошукали и нічью між польским війском викралися. Другого дня Потоцкий погнався за козаками. Як поляки рушили далі, хлопи поховали своіх руских вояків, та над ними на жаль, на незабудь, високі могили насипали. Під Боровицею козаків втікачів Ляхи навкруги оточили. Дорога була у козаків відрізана, харчів бракувало; ім оставалося: або здатись або всім в отчайдушній борбі погинути. Адам Кисіль предложив ім, Павлюка та з ним ще чотирох старшин видати. Він поруку давав, що король Владислав IV. над ними жадноі помсти не вчинить. Козаки запевнені словом свого значного земляка й одновірця, до згоди пристали. Супротивився тільки Гуня, до ради він не пристав, а в той час як козаки уже зважились табір свій ляхам одчинити, на Запорожє утік; за ним втекли й полковники — Филоненко, Скидан та Чучуй. — Суд козакам мав бути на соймі, а до того часу вже знакомого нам Ілляша Караимовича отаманом козацким поставлено. З під Боровець рушив Потоцкий своє староство Ніжин втихомирити. По дорозі до Ніжина садив він на кіл повстанців, так що ввесь шлях ними немов віхами був уставлений.
„Треба на всіх — казав польский гетьман, — страху нагнати: десяток сотні а сотні тисячі най приклад дають!“ Признавався и сам він, що тому тільки до Ніжина й виіхав, аби мати забавку: побачити руских хлопів на колах.
Немало днів у Ніжині точилися кари. „Я вас на віск вироблю!“ кричав Потоцкий. „Як-що ти пане гетьмане виноватців будеш шукати й карати, — казали ёму рускі — то садови разом на кіл Піддніпровъє усе й Задніпровъє!“
В Лютім 1638 року, зібрався сойм. Посли показали таку ненависть до козаків, що хотіли стерти іх зовсім з світа. Ім здавалося, що Павлюк не тільки над козацтвом, але й над цілою Украіною прозвався старшиною для того, аби Украіну від польскоі корони
