І коли розтрушує городняком учитель Матвієць, здається, засіває поле; це нічого, що в кутку, де була колись ікона пам'яти Олександра III, стоїть тепер бюст Шевченка, а над ним плакати:
„Бей по Колчаку! — звал Октябрь,
Бей по Деникину!
Бей по Петлюре!“ —
а хтось, голодний на папір, одірвав цигарок на три і неграмотно дописав: „бей бандитов — эксплоататоров народной крови“.
Матвієць на все це дивиться косо, обережно, а сміх його — тоненький, ідкий і сковзається на обличчі учителя Чечевички, і радо ловлять у дверях його очі обпалений вітром вид Одарки Костянтинівни… Він показує на газетні рядки і голосно, щоб чули учителі, що крешуть коло вікон огонь, читає газету…
Прикурюємо… з'їзд так з'їзд — Антон Радіонович слово скажуть…
— Ша, Чечевичко…
„Революційна Европа. По радіо з Науена нас (хі-хі) повідомляють: Европа в революційній небезпеці: в Англії, Америці, Франції перепродукція товарів досягла… безробіття грізною хвилею“…
І кидає на стіл газету. Одарка Костянтинівна хіхікає; її лисиче обличчя, коли зустрічає розумні Матвійцеві очі, робиться кокетливо-пишним, серйозним, а слова його вона вичитує сама, — але
