йону, затихає, а Матвієць чогось думає про устілку, що промокла в правому чоботі, і стомлено сміється.
Шкільні двері, коли одчиняються, позіхають од холоду — нетоплено, але по шибках цвіте тютюновий димок, і гаряча пара вилітає у делегатів з'їзду і стелеться по шкільних лавах, де на плямах чорнила синіє, гусне…
До столу підбігає підтюпцем тов. Джемс, маленький, з подзьобаним віспою обличчям, винувато просить (він начміліції) пробачити, але інструктора з центру не буде:
— Начінайтє, товаріщі, самі, а докладчік сдєлаєт Антон Радіоновіч, — тихо додає він і сідає кінець столу.
Антон Радіонович поправляє кобуру револьвера, вирівнюється і торжественно виходить, наче общипаний гусак, в австрійському галіфе — до учительської катедри.
Матвієць спльовує додолу і закурює; делегати, зачувши ім'я Антона Радіоновича, боязко оглядаються до дверей, притихають, і заля хутко німіє.
— Товариші, інтелігенція і селянство! — починає, пильно вдивляючись в обличчя делегатів, Собачка, — вам ізвєсно, хто я такой?
— Я — бивший бандит Зеленого, которий перейшов чесно к совєтской власті, і говорю вам: ми знаєм імперіялізму буржуазной Германії й прочих стран,
