— Слухай, плюнь на всю безконечно велику і малу філософію! Серйозно, тобі це треба зробить…
Очі Чубрієнка прижмурились; тільки дві маленькі лінії заграли коло соковитого рота, а дим цигарки — іронічний, покручений — послався на губах, як кокетливий туман…
— Кажеш, треба зрушити страждання, любов, витягти їх з намулу душі людської?.. Чудак ти, чудак! Який намул? Це-ж просто — vivat fantasі-я! Ти — хвора людина, більш нічого…
— Кожна людина страждає по-своєму, розумієш?
— А колективне страждання… Ти поганий тоді психолог, але будь хоч нормальною людиною… Так от…
Чубрієнко задоволено затягся, достав з моєї торби пшеничний сухар (він дурно нічого не розказував!) і — розпочав широко, з деталями…
Я глянув на торбу, портрет Карла Маркса і шматок сухаря, недоїдений товаришем — десь глибоко гадючкою поповз егоїзм.
Але Чубрієнко тонко розумів психологічні нюанси душі людської.
