кашляють колеса, а Галька одкашлює на помості кров і шепоче страшні слова:
Однаково, чи там вмирати, чи тут, — однаково…
Її очі світяться, горять, вона хоче підвестися і непритомна падає на засік з чужою пшеницею — і, прислухаючись до свого голосу, каже:
— Уб'ю…
Собачка гасить каганець, кладе на долівку подушку, поруч рушницю, і з лайкою виводить останні слова анкети:
„Для примєра сам спалив ікони“ перевертається на лівий бік, підсовує під голову рушницю і хоче заснути, але підводить голову і перед ним нерозгаданий стоїть після з'їзду Джемс: „Для чого йому моя анкета? Хіба може знову хоче посадити до „дідової“ хати? А він, здається, може?“ Голова стомлено падає на крайок подушки і по хаті починає метушитись сонний горілчаний дух. Собачка спить.
До хати Антона Радіоновича підходить забрьохана, сліпа осіння ніч, заглядає у вікно, сідає на причілку, коло собаки, і жде.
