В городі, де міліонноє насєлєніє, посліпли, прямо жуть бере, допустимо це?
— На Сінном базарі церква обновилась…
— ногу!
— Божія матерь в алтарь провалилась…
— цок, цок!
В голові цокала якась військова школа, розхрістана й боса, і чітко одбивала ритм комсомольської пісні:
— Гей — гай, єдім на моря,
Жізнь ти моя, комсомольская!..
І хотілось перед собором почути хриплий крик: „На молітву — шапкі долой!“
…Жізнь ти моя, комсомольская…
— Цок, цок!
Але підводились до оновленого хреста скорбні очі, запорошені тихою радістю:
Хай знають, хай знають вони. Віра народу — шматок кременя, якого не розмиють віками дощі…
І знову до болю думав:
І не почує ніколи більше — „На молітву — шапкі долой?“
Підборіддя хитнулось, а ласка і радісний старечий сміх упали з його очей на спину Анельці:
Знай! Комуністи день-у-день, мов пси: „На богів і чортів“, і коло брами оновленої церкви захряс сірий кремінь. Селяни.
Сміявся щиро, тихо:
