— Ізвінітє… — почав Фінкельштейн, до дверей простуючи, але голяр запобігливо, кинувши голити Романа, загукав:
— Ну, зачем вам безпокоїться?.. Одну мінутку, Арон Мойсєєвіч, только одну мінутку… я сію мінуту…
Дверима, що вели до спальні голярової, хтось стукнув; здивований, він повернувся до стільця, де сидів був Роман, але там лежала лише вимазана в мило серветка, а сам клієнт зник, мов дух, невідомо куди; голяр не вспів скрикнути, — не розуміючи в чому річ, — як на порозі з'явилась постать невідомого офіцера:
— Прошу побріть…
— Ето, господін офіцер, бандит! — закричав Фінкельштейн, показуючи пальцем на Жигала.
— Хата, — рішив той, зразу зробившись тверезим, і впустив додолу коробку з папиросами: — отак засипався по-дурному, а Рома…
Жигалові не було часу думати про Рому, коли під носом справді блищало дуло револьвера, а старий Фінкельштейн захоплено оповідав офіцерові про блискучу операцію двох у його крамниці, де гинзбурські кальсони, де свідки, де…
— Для фасону, для газети, — подумав обеззброєний Жигало, — дадуть кулю…
Він тихо, зажурено ступав у грузьку дорогу вулиць міста К., боязко лапав крізь кешеню ши-
