Одригнувся і заявив:
— Ти завтра к другому попадьош, — я єду стрєлять бандітов, — і знову цілував груди і по-ідіотському співав у такт колесам:
На селах гуляла п'яна осінь.
Кривавий лист калини на грудях, чоботи — рілля, а сама плювала у степ і мрякою-дощами давила села:
— Ех, випила!
— Ну, везі-же скарєє, — „але не хочу“… Что стал, сволоч-ч?
— Ковбаня, господін поручик… Не можна: смикають-смикають… Стали, — значить — машинка не работа…
Дядько розвів руками; Горват-Божечко зліз нервово з воза, підійшов з витягнутою шиєю до дядька, і той тільки побачив, як офіцер поправив комір сорочки, плюнув йому в вічі слово „смикають“ і — звалив чоботом у грязь:
— Хами… вашу мать! Какой поручік?! Відіш!
Штабс-капітан показав на притерті зірки погону, кинув бридливо оком на конячки і ждав рухливости дядька; розбита дядькова брова зморщилась злістю, синяк, обмитий дощем, блищав, і він виправдувався тремтячими губами:
