а все по-старому, — збулися великих панів, чорт наплодив дрібних, і п'ють як п'явки!.. Кай, капітал, одним словом!..
— А ну, рушай, Чалий! А то в тюрму за такі речі підеш!..
Василь злісно засміявся, поправив шлею коневі і твердо став у борозну.
Коні смикнули…
Павло підняв батіг — він звився од вітру — „гиття, малі, тупай!…“ і коні тупали, земля рипіла під плугом, торішні вінички під барками коней низько схиляли свої нечесані кучері і падали у борозну — їх привертала земля і степом — вітер — різкий, м'який, пахучий вітер і дзвін гайки коло плуга…
— Тупай, малі-і-i!…
Над степом стало сонце, Павло здержав коні — повертали коло Зеленої могили — і зціпив кулак.
— Ви про панів даром такої думки: хто-ж тоді лій збиратиме з нас, як їх не стане?… О, якби… — він не скінчив за вітром думки:
— Соб, Канталупка, сліпа чи що?!
Коні йшли добре. Павло водив рівно, держав поводи міцно, очі блищали одним блиском з Чалим — брови сходилися серпами — прижмурені від пилу — ступав по землі широко і твердо:
— Хіба графиня Браницька думала, що я її письма куритиму? Ха-ха-ха!..
