В чистім полі могилочка,
На могилі калиночка,
На калині — гадючина;
На калину сонце пече,
А з гадини отруй тече…
Павло ненавидить таку сестру і кидає коневі, мов товаришеві:
— Ні, не цієї, Чалий, треба співати!
Перед ним знову сіріє на ріллі голова Ході, кінь щулить вухо — слухає:
— Знаєш, якої співали, коли наступали на Зелену могилу?.. Ти тоді толочив панську пшеницю, рвав копитами коріння вівса і на всю прить — „ех, карабінка моя, давно порох нюхала“ — роями кулі…
— Голова Ході?
— Я з Хайнан!..
— Я з Хайнан!.. — Це був дикий крик у степу одного китайця.
Павло пам'ятає:
— Сонце пече, — пригадується йому пісня, — а з шаблі кров тече…
…І голова одного Ході стоїть і зараз нерозгадана: розстріляли сорок, а останньому сам отаман волю дав…
Розкошені очі китайця дивились прямо, без страху, трохи закриті віями і сміялись над смертю.
— Твой думал — Ходя не умелл умірай? Я не
