— Десять, то й десять… А то — поступовий есдек… Однакові: тебе пойма — не помилує!…
Божок коротко, гостро:
— Десять гарячих!
Рубель побілів; губи його шептали щось незрозуміле:
— Есдеки, кажу… Ну-да.
До його підійшов весело Степа з іржавим шомполом:
— Ану, есдек, штани скидай: чув наказ отамана — канєц!..
У Божка родилась якась зла думка — він прижмурив проти сонця одно око, заскалив його і серйозно, як старшина, спитав знову Рубля:
— Українську державу визнаєш?
— Звич-чайно! Наприклад, чого-ж у нас і партійна боротьба з кацапами. Ми, значить, старі есдеки, самостійність, а…
Хтось незрозуміло перепитав:
― До ти… той… може з десанта есдек?
— Ну-да. За український нар-род…
— Гади ви, — не втерпів під обніжком тупий лютий дядько…
— А коні мої хто реквізував… есдек, га-а?!
— Діброва, дай я по щирості дам товаришу три шомполи!..
— Ну, скоренько там!..
Степа поважно повернув за комір Рубля грудь-
