Повстанці слухали. Один Діброва раз-по-раз виглядав на горбик і плював на вітер свою лють…
— Панькається… не люблю цього… Другий год бандую, а такої баби не бачив… Діло знає, бойовий, тільки до розстрєлів… Божок, одним словом!
Тихо-тихо шуміло колосками жито, хилило повний колос до босих ніг Рублеві і — співало якусь сонячну пісню золотого степу, ніжну, радісну…
І пісня золотого степу бреніла, як дитячий спомин: ой, у жита — золоті копита, а…
— Ну, слухаємо…
Переляканий на смерть Рубель розказував отаманові своє минуле, той іронічно кривив рота, моргав до хлопців, а иноді перепиняв Рубля і запитував:
— До революції в партії були?
— Ну-да. Я поступовий український есдек… Повірте, кажу правду, от…
Щось заплигало в голові Рубля, заплуталось, як берізка між житом i…
Діброва робив доклад Божкові; на горбику стояв серед жита хлопець, а…
Божок:
— Хлопці, в Чорторийовці комуна!
В житах цепом залягли двадцять чоловіка.
— Наказ буде потім?
Діброва спинився і якось нервово, незадоволено кинув до Божка:
