не буду вам. — І Марта стала у воротях та ждала, як видно, коли попрощається Горпинка.
— Мамо, Опанас каже, що наша теличка пополювала сьогодні, — сказала Варка, але на неї зо-зла глянув Опанас, і вона злякано замовкла.
— Дурна ти, — одказала їй мати.
«Неодмінно, — рішила Горпинка, — з Петровим бугаєм… О, ця нужда любить дурничку!.. Треба сказать йому, як застану.»
Вона востаннє згадала про ногу, і дала виговір Марті:
— Не знала я, що Вовкова дочка така вередлива: бач, погидувала ногу гризти… А може колись прийшлося б, бо в тебе ж діти?..
Марта:
— Не ваше діло до моїх дітей; прийшли, то йдіть собі з богом… (під три чорти, де й ті два, — добавила вона до себе), зачинила перед самим Горпинчиним носом ворота, і пішла, не попрощавшись з нею, до хати.
Опанас жваво підняв із землі клунок із сояшниками та сапет огірків, і поніс їх до призьби; Горпинка постояла здивована хвилин зо-дві, плюнула тричі проти воріт, і швидко-швидко задріботіла вулицею; хлопець догнав її лайкою:
— Ще плюється — такі вже драглі…
Його докірливо спинила Марта:
— Не займай, сину, — вона тобі не панібрат.
— А чого ж вона плює? Що багата, думає? — сердито та схвильовано казав син матері, коли йшли до хати.
18
